По поводу переименований в Харькове маленькая подборочка.
http://www.city.kharkov.ua/uk/document/ ... 47404.html
выдержка из решения горсовета от 20.11.2015 о переименованиях в исполнение Закона Украины «Об осуждении коммунистического и национал-социалистического (нацистского) тоталитарных режимов в Украине и запрете пропаганды их символики».
Руднєва майдан Червонозаводський - в Героїв Небесної Сотні майдан
Героїв Небесної Сотні м-н
Євген Котляр та Владислав Зубенко – Харків’яни, що загинули під час подій на Євромайдані.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D1 ... 0%B8%D1%87
Народився Владислав Зубенко 22 квітня 1991року в Харкові .
З червоним дипломом закінчив Харківську залізничну академію. З-поміж усіх студентів, Владислав вирізнявся і високим рівнем національної свідомості, яку йому
прищепила хрещена мама Світлана Гнипа.
«Він із золотою медаллю закінчив школу, з червоним дипломом закінчив академію. Це непросто. Це не хтось гроші поніс, домовився. Це людина, яка своєю працею. Здібністю» – розповідає Світлана Гнипа. Саме вона стала для Влада справжньою опорою і підтримкою в житті. Познайомилась з Владом в школі, коли пані Світлана прийшла туди з волонтерською місією. Жінка в той час працювала в Центрі соціальних служб для дітей сім’ї та молоді. Вона і опікувалась Владом з 12 років.
Дитячі роки, та й взагалі все життя Владислава складалось непросто. Хрещеною, він називав начальника відділу соціальної роботи пані Світлану, це була його ініціатива. Батьки Владислава розлучилися. Батько запив, а мати вийшла заміж вдуге. Вітчим не сприймав її дітей. Влад разом з братом Тихоном були кинуті напризволяще. Тож пані Світлана, щоб не відправляти хлопя в інтернат, офіційно оформила над Владом соціальний супровід, як соціальної сироти. Тобто при живих батьках, дітина була фактично сиротою.
Після закінчення Харківської залізничної академії, хлопець працював контролером на Південній залізниці, знімав собі окрему квартиру. Здавалось життя налагоджується… Проте через декілька місяців власники квартири, повідомили Владу, що повертається в житло. Тож хлопець
вимушений був повернутися до родичів батька (діда і баби). Интересно, почему не в дом к любимой крёстной. - Прим. автора)
«Ми досліджували все його життя. Воно було дуже складним.
Неблагополучна сім’я, дуже складні умови, він майже з 12 років жив сам.Влад мав активну громадську позицію, і був
прихильником ВО «Свобода». Брав участь у всіх патріотичних акціях протесту:
на підтримку родини Павличенків, пам’яті героїв Крут… На маршах і мітингах ніколи не затуляв свого обличчя - адже не боявся висловлювати свої переконання відкрито.
Разом з хрещеною він приходив на Євромайдан у Харкові кожного дня. Навіть виступав з промовами, висловлюючи своє палке прагнення справедливості, та кращого майбутнього для України.
На кадрах із Інститутської зафільмовано, як прихильники "Свободи "Владислав та Юрій Паращук , а також Євген Котляр, накрившись щитами, "черепашкою" піднімаються вгору, аби забрати поранених. Забігаючи наперед скажу, що усіх трьох харків’ян не стало…
Першим загинув Юрій Паращук. Євген, який зазвичай ішов першим, був поранений у стегно; коли медики робили йому перев’язку, снайпер дострелив його пострілом у шию… Влад Зубенко одержав свою кулю, закриваючи своїм щитом (і тілом) ноші з пораненим, якого медики виносили сходами до готелю «Україна».
«20 лютого на Інститутській почалися криваві події, а я з ранку не могла йому додзвонитися. Телефон був відключений, - згадує Світлана Гнипа. - О 12.00 прийшло смс, що він з'явився на зв'язку. Передзвонюю, кричу: "Влад, все в порядку?" А мені відповідають: "Я не Влад"… Володя-волонтер сказав, що його важко поранили. Виявилося, що в живіт Влада потрапила куля від АК-47 (калібр 5,45). Вона зачепила печінку, нирку, легеню і нервові закінчення хребта, пробила діафрагму. З поля бою непритомного хлопця відтягли його побратими і передали в готель Україна лікарям. Відвезти його в лікарню можливості не було - "швидкі" на Майдан не пускали.
(...)
Влада мали хоронити у Харкові наступного дня після сепаратистських заворушень. Тож представники євромайдану всіляко намагались відмовити пані Світлану везти тіло Влада до Харкова, а ховати його на Аскольдовій могилі. Але на свій страх і ризик хрещена хлопця вирішила везти Влада додому. Коли везли тіло наскочили на блокпост тітушок в передмісті Харкова. До машини підійшли тітушки, заглянули в середину побачили заплакану жінку і щупленького Тихона.
Машину не перевіряли, відпустили. Пані Світлана боїться й думати, що б було якби вони почали перевірку, адже на кожному похоронному вінку був напис «Герою України».
За порадою Насті труну з Владиславом відразу ж доставили в храм Святого Іоанна Богослова КП, там їх прийняв отець Віктор. Труну в церкву заносили хрещена, Тихон, сторож і водій.
Через сепаратистку бійню 1 березня в Харкові, пані Світлана переживала за людей...
Интересно, за каких людей и что имеется в виду под бойней, трупов не было, кроме расстрелянных "сепаратистов" на Рымарской, и уже потом, значительно позднее, где-то через полгода, погибших при взрывах.
Извините, что не перевела, большие куски, но смысл должен быть понятен, примерно какая категория вербовала на майдан и "переживала за людей".