| offline |
| ****** |
 |
|
Зарегистрирован: 27 янв, 2008, 20:06 Сообщения: 2272 Откуда: Русский город Харьков
|
Укропысьменыця Ницой, боровшаяся за укромову посредством метания мелких денег в кассиршу киевского магазина, написала ко дню укромовы очень жалисную статейку. В ней она рассказывает о трагической судьбе своей талантливой дочки, которая закончила универ. им. Шевченко и магистратуру, где-то работает, но денег, видимо, не хватает, поскольку вознамерилась дочка получить профессию швеи. И тут открылся жуткий заговор против бывшей украины и самого святого - мовы! Доча обошла и обзвонила 30 (!) курсов швей в Киеве, но нигде не обучают на мове, а только на русском! Вот так зрада! Когда же дочка проявила настойчивость в желании обучаться непременно на ридной мове, то ей предложили преподавателя из Львова, который за обучение на экзотическом языке потребовал заплатить пять тысяч грывень вместо обычных трёх! И что делать пысьменыце? Пойти по всем курсам и всем кинуть по лицу по горсти монет? Денег не хватит, да и по морде можно получить. Платить больше денег за обучение на укромове - жаба душит. Не получилось праздника укромовы у свидомитки в городе Киеве - матери городов русских. Страдания по мове на мовеДо дня рідної мови. Ви што, па-рускі нє панімаєтє?
Лариса Ніцой Письменниця
Вчора, 23:11 Комусь свято рідної мови, а комусь сльози.
Телефонує доня, плаче. Вона в мене молодчинка, закінчила університет Шевченка, магістратуру, працює. У вільний час активно розвивається. А це вирішила спробувати різні курси, повчитися ще чомусь. Ходить така вся в передчутті кайфу, хоче надолужити задоволення. Чому надолужити? Бо в універі я на курси не пускала: «Принесеш диплом – тоді підеш, куди схочеш». Принесла, почала пошуки…
- Ти що, плачеш? - Ні. - А чому голос тремтить? - Дай мені якийсь зразок заяви, чи дай мені хоч щось, мам. - Та що сталося? Колися. - Я вирішила піти на курси шиття…
Гм, цікаво. Ну як хоче, то чого ж. По той бік трубки мовчанка.
- Ну? - Що ну! Мам, я обдзвонила 30 шкіл! Тридцять! Ти розумієш?! Кругом курси ведуться російською. А коли я про українську питала, мені казали: «Ой, дєвушка, нє начінайтє, Ви што, па рускі нє панімаєтє? Ето же Кієв!» А я де, по-їхньому, живу?!! Я що, ніщебродка якась, яка невідомо звідки в сталіцу припхалася?
Зітхаю.
- Мам, вони мені сказали, що можуть у Львові пошукати україномовного тренера за окрему плату! Всі будуть вчитися в групі за 3 тисячі, а я - за п’ять тисяч, по скайпу! Бо я вимагаю в Києві неможливого – українського викладання! Кажу їм, надайте мені інформацію чи освіту за мої гроші моєю мовою, українською! Вони мене у Львів посилають!
Трубка схлипнула:
- Два місяці тому я вже хотіла піти на курси акторської майстерності. І що, пішла?! Дуля з маком – все російською! Сьогодні думала інші курси собі знайду, хоч такі…
Слухаю ці плачі, а перед очима – недавня нарада в Міністерстві культури з групою, що писала мовний закон 5670. Думала, серце не витримає. Питаю, як Ви могли понаписувати в новенькому законопроекті - школи з НАВЧАННЯМ мовами меншин? Я вже два роки прошу, два роки(!) у нових законах не писати цю норму «НАВЧАННЯ». Ви що, спеціально знущаєтеся? Ми повинні давно відходити від таких шкіл, у яких навчання усіх предметів ведеться російською мовою, ви що, не розумієте? Такого немає ніде у Європі. Це вже другий закон, у який ви, патріоти, чорт візьми, протягуєте цю норму - навчання мовами меншин. Нехай би на догоду язиким залишалося ВИВЧЕННЯ мови меншин - коли все українською, і є ще й предмет – мова меншини, якщо треба. Так, ні, вам мало. Ви яку, врешті, мову захищаєте? Ви робите шкоду всій Україні! Чому ви таємно пропхали норму з НАВЧАННЯМ і нікому не показали? Не можна залишати її такою самою, як вона є. У нас усі міста російськомовні! Залишивши цю схему, ви залишаєте незнання української і надалі, на тому ж рівні, що сьогодні. Ви залишаєте конфлікти і напругу. Ви залишаєте проблему невирішеною!
- Ой, пані Ларисо, що Ви нагнітаєте, розслабтеся! – сміялося мені у вічі молоде активіст-дівча.
Мене прокатали на тій нараді. «Свої» ж. Довольні такі пішли, радісні, гурточком... А на нас, кількох, напала мовчанка. «Ну що, Іване Пилиповичу, розвів нас молодняк?» - питаю в професора Ющука, який життя поклав на укладання безлічі підручників та практикумів з мови. «Розвів!» - зітхнув Ющук. І знову мовчанка. Отак, мовчки, й розійшлися...
Сьогодні день рідної мови. Мені подзвонила доня… Источник
Хохлы упрямый народ; им кажется великолепным всё то, что они изрекают, и свои хохлацкие великие истины они ставят так высоко, что жертвуют им не только художественной правдой, но даже и здравым смыслом. Чехов А.П. Собрание сочинений, т.12. с.38. М; 1957
|
|