Sevpolitforum.info

1. Девочки и мальчики развиваются с разной скоростью, как было сказано и в заметке. Отсюда: девочки - ровесницы в школе всегда взрослее мальчиков, а значит, они - быстрее адаптируются, справляются с заданиями и преодолевают трудности. Это и приводит к их доминированию, что формирует у мальчиков ощущение, что они - "слабее", "хуже", они - подчиненные, а лидеры - девочки. Всё это закладывается в глубокие жизненные конструкты, которые потом определяют все поведение мужчины.

2. Качества, которые ценятся в учениках в школе, преимущественно носят женскую природу. Это: усидчивость, послушание, внимание к деталям, опрятность и т.п. Эти качества мужской природе не присущи в глобальном смысле, поэтому опять же по этим критериям девочки всегда "побеждают" мальчиков.

3. Педагогический состав в школах - преимущественно женщины. Соответственно, опять же - женщины оценивают мужчин (будущих), а не мужчины. Это формирует искаженное восприятие сильного инстинкта соревновательности, априори присущее сильному полу в гораздо большей степени, чем "слабому"

4. Мальчику для нормального психологического развития необходимо соревноваться с равными ему (мальчиками). Какие же поля для соревнования предлагает школа? Опять же, в основном, это освоение предметов (раз) и соответствие школьным требованиям "правильного поведения (прилежание, послушание, усидчивость, аккуратность, внимание к деталям - два). Успешный в школе мальчик - это часто задрипаный (простите за слово) и забитый ботаник, которого мужское дворовое сообщество не принимает и гонит. А ведь мальчик может быть успешен в других сферах: спорт, музыка, моделирование, пеший и водный туризм, другие занятия. Хорошо, если родители отдали мальчика в какую-то спортивную (или иную) секцию, где он может удовлетворять свой инстинкт соревновательности и развиваться нормально психологически по мужскому типу. А если нет? И он только "слабый троечник" и всё?

Всё это не способствует развитию нормального адрогинного мужчины с ярко выраженными мужскими качествами характера. Не зря же у многих народов древности мальчики с 5 лет воспитывались отдельно от женской части семьи и учили их совсем иным умениям, чем девочек.

Именно поэтому я - за раздельное обучение. Если еще в мужские школы постараются привлечь побольше учителей мужчин, а в программы включат хотя бы частью какие-то сугубо мужские занятия: жесткие виды спорта, туризм, моделирование, военное дело и т.п., то мальчики будут соревноваться с мальчиками (а не с девочками), и мы останемся страной, где существует нормальное гендерное разделение полов. Мужчины будут мужчинами, а женщины - женщинами. А не страной бесконечных кончит вурстов среднего/усредненного пола.

Житла і харчів – найперше, що потребує нині Ліза Шапошник, яка від початку і до кінця пройшла Майдан. І одне, і друге вкрай необхідно уже тепер, коли молода жінка чекає дитину
На Майдані в Києві Ліза Шапошник провела з 29 листопада 2013-го по 13 червня 2014-го. Перед її очима пройшла вся Революції Гідності. Незважаючи на скалічені у дитинстві руки, дівчина з Донецької області допомагала виборювати перемогу. Разом з героями Майдану Ліза літала в Париж, де їй тиснув руку президент Франції Франсуа Олланд. Після Революції добровольцем подалася в АТО, її прийняли в батальйон «Айдар». Про те, що Ліза нині у Вінниці, журналісту RIA повідомив «айдарівець» Володимир Огородник.

- На Майдані, мабуть, не було такої людини, яка б не знала Лізу, - розповідає пан Володимир. – Її мужність нас вражала. Хворими руками дівчина допомагала робити все, що в її силах. З нею зустрічалися політики, іноземні діячі, які приходили на Майдан. Висловлювали їй свою підтримку, бажали перемоги. Вона стала «зіронькою» Майдану. Її весілля святкували мало не всі учасники Революції Гідності. Ліза вийшла заміж за росіянина, який приїхав в Україну на деякий час. Потрапив у вир Революції. Залишився з майданівцями. Зійшлися з Лізою, з часом одружилися. Розписували їх, звичайно, на Майдані.

Володимир особисто не був знайомий з Лізою, хоча також пройшов Майдан від початку і до кінця. Нині він демобілізувався. У другій половині вересня поїхав до батьків у село в Липовецький район, а там – Ліза. Про несподівану зустріч «айдарівець» розповів журналісту по телефону. Наступного дня пані Ліза приїжджала у Вінницю. Зустрілися з нею на Майдані Героїв Небесної Сотні.

- Приїхала до ваших активістів просити допомоги, - каже Ліза у відповідь на запитання, яким вітром занесло її у наш край. – Може, їм вдасться підшукати яке-небудь житло. Від харчів не відмовлюся. Непроста в мене ситуація. Нема ні даху над головою, ні за що жити. А я вже виношую дитину.

Про чоловіка просить не згадувати. Каже, він повернувся до себе в Росію. Зараз вона має надійне чоловіче плече в особі іншої людини. На розмову прийшли удвох. Чоловік відмовляється фотографуватися, не називає прізвище. Пояснює, що він «звідти», з тих країв, де війна, тому «світитися» йому небезпечно.

Перед тим, як відправитися в АТО з «айдарівцями», Ліза проходила під Вінницею вишкіл. Тоді вперше побувала у нашому місті. Воно їй сподобалося. Але після «Айдару» поїхала до Тернополя. На жаль, там у неї не склалося ні з житлом, ні з роботою. У Липовецькому районі проживає переселенець, з яким Шапошник познайомилася в АТО. Він запропонував зупинитися в будинку, який чоловікові надали для тимчасового проживання.

-У Дружківці на Донеччині, де я мала кімнату в гуртожитку, вона вже не моя, - каже пані Ліза. – Та й повертатися в ті краї душа не лежить. Хоч місто уже під нашим контролем, але сепаратисти звідти все одно нікуди не поділися. Я спілкуюся з деким із старих знайомих. Вони видають інколи таку інформацію, що залишається тільки дивуватися. Дух сепаратистський звідти не вивітрився. Якщо відверто, навряд коли таке взагалі станеться.

Незважаючи на те, що Шапошник служила в «Айдарі», посвідчення учасника бойових дій їй непросто отримати. Так пояснюють у військкоматах, куди зверталася за роз’ясненням. З її захворюванням не мали права брати в АТО. По-друге, вона йшла добровольцем. Юристи радять зібрати свідчення тих, з ким була у зоні бойових дій, і вже з цими підтвердженнями добиватися отримання посвідчення.

- Для цього треба їхати у батальйон, штаб зараз знаходиться у Миколаївській області, - каже Ліза. – Такі довідки мають бути скріплені печаткою. На поїздку потрібні кошти. У нас їх зараз нема. Спочатку треба розшукати побратимів. В АТО дівчина допомагала на кухні готувати їжу для бійців.

Відчай і розчарування читається в очах співрозмовниці. Вона не приховує, що в такі хвилини починає жалкувати, що обрала, за її словами, Україну.

- Я втратила все, - каже Ліза. – Роботу, яку мала у Дружківці, дах над головою. Від мене відвернулися колишні друзі і рідні. На майдані мені їх заміняли добрі люди. Ми там були всі як одна сім’я. Тепер я залишилася наодинці.

Під час розмови до нас підійшов волонтер Вадим Мукомол, він із переселенців, активно допомагає вінницькій «Самообороні» й «Автомайдану». Вадим сказав, що для Лізи виділили продукти харчування. Треба буде забрати їх. Таїса Гайда після зустрічі з Лізою повідомила у соціальних мережах про ситуацію, в якій опинилася героїня Майдану. Попросила відгукнутися тих, у кого є можливість підтримати учасницю Революції Гідності.